Під час першої зустрічі з Елінек — холонешся, потім — цієї зустрічі чекаєш, і нарешті тобі стає просто необхідно почути її жорсткий, але заслужений результат. Елінек буквально запарює нашу реальність, і робить це настільки витончено, що змушує визнати те, чого так хотілося б не помічати. Зовсім не сама природа та її досконалість стали темою цієї книги, а ті "робові люди", які знищують природу заради своєї вигоди. Саме проти них спрямувала Елінек усе багатство своєї язика, повної виразної, можна сказати навіть отруйної сипи. Мабуть, це атака на якусь коаліцію, яка існує зараз між так званими "захисниками лісів" й тими, хто насправді цих лісів володіє. Цей твір аж ніяк не милий художній рукоділля, що нічого не додає та не зменшує. У ньому одне переходить в інше і все пов'язане з усім. Це механізм людського життя. "Єнек у прямому сенсі художник слова, майстер доселі небаченого масштабу. Її мовні фантазії вражають. Порівнюючи з Елінек, багато її колеги-писники мають наївні інститути. Neue Zurcher Zeitung